Сценарій виховного заходу

Тема: Маруся Чурай – дівчина з легенди.

Мета:ознайомити учнів з життям і творчістю Марусі Чурай, розкрити неповторну індивідуальність, духовну силу і красу Марусі; розвивати образне, логічне та критичне мислення, акторські здібності; виховувати почуття людської гідності, доброти, милосердя, справедливості, поваги до минулого.

Вчитель. Із кожним подихом дня і ночі спливає час. І немає йому вороття, як і відірваним аркушам календаря. 

  Юрмляться в тісних сінях історії численні події та факти, силкуючись протиснутись бодай у її передпокій.

  А вибаглива хазяйка пускає не всіх. Одних, як по лову, відвіює сінешніми протягами, інших, мов пилюгу, непомітно стирає в пам'яті, до третіх довго придивляється та прислухається, оцінюючи.

  Найбільше не таланить іменам. Події чи факти ще сяк-так, десь та осідали або чіплялися за яку-небудь гребельку. А ось творці їх... Скажімо, хтось колись річку Россю назвав, і наплодилося з тієї назви стільки імен, що півземлі заполонили.

  А хто найперше ймення дав? Чи он дубовий гай на Хортиці хтось посадив - і досі шумить та землю жолудями всіває. А хто той садівничий, хто? Пісень скільки співаємо, знайомих та рідних, а їх же хтось перший наспівував, до свого серця прислухаючись?

  Наша оповідь - про одну з таких, що стала легендою. Людиною і піснею. Три з половиною віки проминуло, як народилася вона в хатині на березі Ворскли. Забувалося й воскресало ім'я Марусі Чурай. Та ніколи ані на рік чи день не забувались її пісні. Так співати міг тільки той, хто міг нестямно кохати. Кохати і вмерти в коханні. Про неї ця оповідь.

Учень-літературознавець. Нині часто згадують ім'я Марусі Чурай - дівчини з легенди, поетеси й чарівної співачки народних пісень, яка нібито жила в ХVII ст. Чи була вона історичною особою, чи це тільки вигадки народної фантазії - з'ясувати поки що не вдалося. Вивченню цього питання було присвячено багато наукових праць. Російський драматург

О.Шаховський   в 1839 р. видав історичну повість «Маруся Чурай - малоросійська Сафо». У 1877 році в петербурзькому журналі «Плела» був надрукований біографічний нарис О.Шкляревського «Маруся Чурай» (малороссийская певунья).

  У 80-х роках минулого сторіччя український письменник і драматург Г.М.Бораковський, почувши розповідь якогось полтавського козака, написав історичну драму «Маруся Чурай - українська пісенниця». Про поетесу з легенди писав Л.Кауфман. Професор Київського університету, знавець староруської літератури та народної поезії П.Владимиров у статті «Участь російської жінки в розвитку народної словесності і перші малоросійські письменниці ХVIII ст.» в 1892 році писав: «Безперечно, Маруся Чурай була імпровізатор кою деяких малоросійських пісень І однією з кращих співачок свого часу».

   Квітка-Основ'яненко багато років збирав фольклорний матеріал про Марусю Чурай.

  Маруся Чурай надихнула багатьох митців на художні твори. Так, ще

І.Котляревський використав її пісні у «Наталці Полтавці». Композитор М.Лисенко включив до увертюри героїчної опери «Тарас Бульба» мелодію пісні «Засвіт встали козаченьки». На основі легенд про М.Чурай Ольга Кобилянська написала драму «У неділю рано зілля копала», а Михайло Старицький - «Ой не ходи, Грицю». Українська письменниця Любов Забашта написала про М.Чурай феєричну драму. Яскравим літературним твором, в якому показана широка панорама історичних подій ХVII ст., є роман Ліни Костенко «Маруся Чурай», що вивчається в школі. А народна артистка України Софія Ротару мріє відтворити на екрані образ легендарної полтавки. Це про Марусю Чурай сказав академік Академії Наук України письменник Михайло Стельмах: «Є прадавні скарби, що намертво лежать в землі, є й живі скарби, що йдуть по землі, йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна пісня. Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду вічність, бо велика любов і велика творчість - невмируща».

Учень-історик. Ще в минулому столітті точилися суперечки навколо особи легендарної української поетеси Марусі Чурай. За переказами, Маруся Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому в 1650 році було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, там, де під Монастирською горою розкинулися Кривохатки, власне тепер - селище Вороніно. Та де саме?

  Живе серед полтавців легенда про криницю Марусі Чурай під горою, про яку і ота знаменита пісня: «Ішов милий горонькою, мила - під горою. Зацвів милий роженькою, мила - калиною», та джерела її забилися. Джерело можна і, мабуть, годилося б відновити, та то вже - пам'ять про Марусю, а не її слід. Нема кому повідати про дівчину-пісню, хоч як побивайся до трьох з половиною століть, що шуміли над її безсмертям. І та ж криниця зникла, як зникає все живе. І де могила її - ніхто не відає, як і пізніше місце поховання в сусідніх Жуках великого літописця Самійла Величка, знищене разом з церквою і цвинтарем уже тоді, коли намули вкривали криниці нашої духовності. Нема, рішучо нічого нема, що б оповіло нам про Чураївну, ніякого матеріального сліду. Хіба що живе висока гора ЇЇ натхнення, що врізається у ворсклянську долину, та сама тиха і прозора річка, у якій Маруся мила довгу косу.

Учень-літературознавець. До нашого часу не дійшло жодного документального свідчення про Марусю Чурай як реальну історичну особу. Ліна Костенко стверджує, що всі папери, де могло б згадуватися ім'я Марусі, загинули ще в 1658 році під час пожежі в Полтаві. (Учень читає вірш).

Читець. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом'яні стріхи над Ворсклою. Плавилися бані дерев'яних церков. Вітер був сильний. Полум'я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату Легенький попіл спалених паперів - Всіх отих книг міських Полтавських, Де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, тому і не дійшло до нас Жодних свідчень про неї, Що книги міські Полтавські «през войну, Под час рабовання города, огнем спалені?»

Учень-історик. Розгром Полтави в 1658 році - це історичний факт. Підтвердженням цього є козацькі літописи («Історія русів», літописи Самовидця, Грабянки, Величка), в яких знаходимо згадки про цю подію. Полтава була спалена згідно з наказом гетьмана І.Виговського в той час, коли в Україні, після смерті Б.Хмельницького, розгорнулася міжусобна боротьба, що надовго спустошила край.

Ведуча. Що ж нам відомо про Марусю Чурай? Жила в козацькій сім`ї дівчина з прекрасним голосом і талантом складати пісні. Батько її пішов під знамена гетьмана Павлюка, який повстав проти польської шляхти. У відомій битві під Кумейками він разом з гетьманом потрапив у полон до ворога. Їх разом і стратили. Маруся лишилася удвох з матір`ю. Жили вони в Полтаві. За народними переказами, дівчина вирізнялася не тільки голосом та поетичним талантом, а й рідкісною вродою. Тому побіля її дому часто бродив цілий натовп закоханих у неї місцевих парубків.

Ведучий. У Г.Квітки-Основ яненка був портрет Марусі Чурай, зроблений невідомим художником. З цього портрета письменник О.Шкляревський в біографічному нарисі описав зовнішність поетеси. Була надзвичайно вродлива, невисокого зросту, з привітним і ласкавим личком, карими очима під чарівними віями й густими бровами. Голівку дівчини оплітали чорні коси. Маленький ротик з губами-пелюстками макового цвіту.

В1: Дійсно, за гарною дівчиною упадало багато хлопців. Серед них виділялися двоє: козак Полтавського полку Іван Іскра. Дехто з істориків вважає, що то син гетьмана Якова Іскри-Острянина (Остряниці).

В2: Але серце Марусі вподобало іншого. Нам відоме його ім'я - Григорій. Він був нібито людиною безвольною і безхарактерною, оскільки ним у всьому верховодила його мати. Григорій теж був небайдужий до Чураївни.

(Сценка зустрічі Гриця з Марусею).

  З міських пагорбів скочувалася знайома пісня: «Марусино, серце...» Маруся всміхнулася і притулилася чолом до гладенької верби, що довгими косами тяглася до води. «Жалію, Грицю, жалію... Хіба не знаєш?» І в задумі опустила голову. І так само не ждано щось збурилося у ній, запротестувало й виштовхнуло з-під притихлої вербички - туди, на зелені пагорби, відкіля все чутніше озивалася пісня.

  Зупинилася. Крутнулася на одній нозі, розкинула руки, ніби хотіла обняти весь довколишній вечір, а тоді затанцювала на м'якому, ще теплому спориші.

Ішов милий горонькою,

Мила - під горою,

Зацвів милий роженькою,

Мила-калиною...

  Гриць так і підхопив її в танку та й поніс до Ворскли. Знічені й засоромлені, сиділи над водою.       . .

-  Грицю-ю! - жартівливо протягла голосом, наче гукала звідкілясь здалеку.

Повернувся чорноокий, глянув на дівчину. А вона ледве стримувала сміх:

-  Грицю, Грицю, до телят! -

В Гриця ніженьки болять...

  Притулилися одне до одного, схилились над водою і вперше глянули одне одному в вічі. Щось не договорюють їхні вуста, як і думи, хоч вечір спадає тихий та прозорий. Маруся вгледіла задум на своєму лиці й сама здивувалася, як вона раптом згасила рожеві поблиски жартів.

-Грицю, Грицю, хоч жениться? - тихо спитала задума, і Маруся й не помітила, як на воді зникло її зображення й зосталося тільки його, Грицеве. Усього чекала у відповідь - і жартівливого «не можу од говориться», і відчайдушно-бешкетливого «за чим справа?», і ділового парубоцького «сватів би пошукати...», але не мовчання.

В1: Маруся вирішила посміятися з бідолашного хлопця, який не може відстояти своє кохання, бо він не може відмовити своїй матері в її намаганні одружити його з Галею Вишняк. І, мабуть, тому, як зле глузування, звучать слова пісні:

-Грицю, Грицю, кого взяти?

-Краще Галі не зіскати

В2: Пізніше Маруся ще раз підкреслить у своїй пісні «І ти, милий, пилом припав» безвольність Гриця, яка згодом приведе до трагічної розв'язки.

Чом ти мене не послухав, як тобі казала: «Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала»?

Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,

Покидаєш сиротинку, іншої шукаєш.

В1: Як же далі склалася доля Марусі? Давайте для цього згадаємо історію.

Учень-історик. Навесні 1648 року почалася Визвольна війна українського народу проти польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького. Піднявся на боротьбу з польськими поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко.

Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. Очевидно, саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю й страху перед невідомим. «Засвіт встали козаченьки». Послухайте її.

Звучить пісня «Засвіт встали козаченьки». 

В2: Як же вплинула розлука з коханим на творчість Марусі?

Поетичне обдарування Марусі Чурай розцвітає пишним квітом. Її особисті переживання, туга за коханим, перетворюються у нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи. Вважають, що саме на цей час припадає створення Марусею таких пісень: «В огороді хмелинонька грядки устилає», «Шумить-гуде дібровонька», «Хилилися густі лози», «Чом не гудуть буйні вітри», «В кінці греблі шумлять верби» та інші. Сумуючи за своїм коханим, не маючи від нього жодної звістки, Маруся пішла на прощу до Києво-Печерської лаври, щоб у молитві знайти заспокоєння. І тут, у Києві, вона створила одну з найкращих своїх пісень, це пісня «Віють вітри, віють буйні», яку І.Котляревський використав згодом у своїй «Наталці Полтавці».

Учениця виконує пісню «Віють вітри, віють буйні».

В1: Чи знайшла Маруся заспокоєння в молитвах? Ні. І тому вона йде до ворожки.

 Вірш «Ворожка» (дод.1) 

 Учень-історик. У 1652 році військові справи склалися так, що Б.Хмельницький погодився на перемир` я з полками і козаки почали повертатися додому.

В2:Повернувся Грицько з походу. І, як розповів Марусі Іскра, скоряючись волі матері, одружився з Галею. Тяжко пережила цю звістку дівчина. Довго хворіла, хотіла накласти на себе руки, але Іскра врятував.

В1: Марусина приятелька влаштувала в себе вечорниці, на яких Маруся й зустрілася з Грицем, що прийшов туди разом з дружиною. Піснетворка удавала з себе веселу й безтурботну, щедро сипала дотепи й співала свої неповторні пісні. І Грицькове серце знов потяглося до неї.

(Хореографічна постановка «Вечорниці»)

В2: Що було далі, відомо з її пісні «Ой, не ходи, Грицю».

  Ой мати, мати, жаль ваги не має: - Нехай же Грицьо двоїх не кохає! За народними переказами, коли отруєного Гриця принесли до церкви, Маруся впала на труну, цілувала мертвого й розповіла людям про те, що вона - його вбивця.

В1: Поетесу взяли під арешт і незабаром вона постала перед судом. Його вирок - смертна кара. 

Інсценізація.

Маруся

Сонце, сонце - як жива істота,

 Єдина, що всміхається мені!

Я завтра, сонце, буду умирати.

Я перейшла вже смертницьку межу.

 Спасибі, сонце, ти прийшло за грати.

 Я лиш тобі всю правду розкажу.

Не помста це була, не божевілля.

Людина спроста ближнього не вб'є.

Я не труїла. Те прокляте зілля

 Він випив сам. Воно було моє...

Дівчата потягли на вечорниці,

 То я пішла, щоб дома не сидіть...

Пряду куделю. Не зберусь з думками.

В мені умерли всі мої пісні.

Вони ж співають про якусь кирею,

Про те, що хтось когось занапастив.

Я оступіла: Гриць прийшов із нею.

Мене побачив - очі опустив.

... мені всю ніч в очах це маячіло.

А після тих проклятих вечорниць

 Пройшло два дні, вже добре споночіло,

 Аж, боже мій! - заходить в хату Гриць.

Гриць. 

Марусю! Я прийшов навіки.

 Я на коліна стану, ти простиш?

Маруся.

Я найдорожчі сплакала літа.

Чого вернувся до моєї хати?

 Ми ж розлучились... Матінко свята!

 Чи ж я тебе примушую кохати?!

 Коли своїм коханням поступився

Заради грошей і багацьких нив,

 Чи ти тоді од мене одступився,

Чи сам себе навіки обманив?

Гриць.

Себе, Марусю. Не дивись вороже.

 Мені ті дні повік не од болять.

Тут двоє матерів, твоя і Божа.

Хай нас на шлюб вони благословлять.

Людей накличем, зробим перепросини,

 Щоб знали всі, хто чеше язиком.

Марусю, чуєш, зараз ще до осені,

 Поберемось та й вступимо в закон.

Ти ж ніч моя і світло моє денне!

 Вже тут брехати, - який мені хосен?

 Прости за все, воно таке буденне.

 А я не можу без твоїх пісень!

Маруся

Йди собі, іди!

Гриць. 

Мені ж нема куди.

Маруся.

Іди до неї. Будеш між панами.

 А я за тебе, Грицю, не піду.

 Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

 В2: У день страти, вдосвіта, до центрального майдану Полтави почав збиратися народ. Невдовзі під'їхав віз із засудженою, і два кати витягли майже непритомну, закуту в кайдани Марусю. Писар почав читати вирок.

Писар

Ми, вряд, запершись на свідоцтва голі,

в такий-то спосіб справа була рішена,

 що має бути карана на горлі,

на шибениці, значиться, бовісшена. 

У цей час через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Як свідчать перекази це був Іван Іскра. Іменем Богдана Хмельницького він припинив читання цього вироку і вручив писареві гетьманський наказ:

«Полковникові, судді, старшинам і всьому полтавському полку

Наказ:

В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отож, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марусі Чурай, в пам'ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх складала. На далі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити».

Маруся

Весна прийшла. Скасовано угоду.

 Вся Україна знову у вогні.

 Цвіте земля, задивлена в свободу.

 Аж навіть жити хочеться мені.

Спасибі, земле, за твої щедроти!

 За білий цвіт, за те, що довші дні.

 Прийшла весна. Сухоти є сухоти.

 Все гіршає і гіршає мені.

 Іван приходив. Так, посидів мовчки.

Устав, пішов, оглянувся з воріт.

Лише весна укинулась в листочки,

Підняв їх знову гетьман у похід.

Виходить полк.Іван під корогвами.

І я край шляху осторонь стою.

Моя душа здригнулася словами.

Співають пісню, Боже мій, мою!

І «Зелененький барвіночку»,

Й «Не плач, не журися, а за свого

Миленького Богу помолися».

І про того козаченька, що їхав за Десну:

«Рости, рости, дівчинонько,

На другую весну!»

І про воду каламутну,

Чи не хвиля збила.

І про тую дівчиноньку, що вірно любила.

І про гору високую, і про тую криницю.

Лине пісня «В кінці греблі шумлять верби».

Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива.

(Пісня наростає, виходять дівчата співаючи пісню)

Вчитель читає вірш Марії Бойко «Полтавська душа» 

Полтавська душа

Чураївна...Iм`я наче пiсня...
Так i лине до тих берегiв,
Де жила вона у передмiстi.
Де живе у продовж трьох вiкiв.
Так жила, i спiвала й кохала,
Як народ у єдинiй душi.
I легендою...Пiснею стала...
Бо й сама дарувала пiснi.
Як спiвала,то нiби до Бога.
Пiсня, нiби молитва, проста.
Як кохала,то тiльки одного.
Бо душа в неї тiльки одна.
Йдуть вiки...Та спiва Полтавщина...
I не стихнуть нiколи пiснi.
Йдуть вiки...Та живе Чураївна...
Всi полтавки, мов сестри її...

Додаток1

Читає вірш Ворожка.	Поки в циганки-ворожки
Пливе місяць молоденький,	Чар не добувала.
Розігнувши роги.	Тепер місяць ще не
Марусенька, в місяць глядя,	сповнивсь -
Стоїть край дороги.	(І люди не знали),
Та вийняла з-за пазухи	Як від Гриця до Марусі
Циганчині чари,	Старостів прислали.
Та скликала річчю-словом	Через тиждень - в молодої
Із трьох країв хмари.	Музики заграли.
«Всі хмарочки докупочки:	І в неділю на весіллі
А місяць угору! -	Свашки заспівали...»
Сюди йтиме мій миленький	Чого ж тому молодому
3 улиці додому...»	Весілля не мило?
Та врізала русу косу,	Чого йому Марусенька
Та в клубочок збила,	Так швидко остила?
Зняла перстень із рученьки -	Повісив він головоньку,
Сю річ говорила:	Як листочок в'ялий;
«Місяць на небі;	Нудно йому на серденьку,
Камінь на землі;	Очі повпадали...
Риба в морі;	Питається чоловіка
Звір у полі;	Марусенька тихо:
Грицько піде додому,-	«Відкіль тобі журба твоя?
А я по сліду йому:	Відкіль твоє лихо?
Коли вони зійдуться пити,гуляти,-	А чи пісні, вечорниці,
Тоді нас будуть злі люди розлучати!»	Убавили груди?
Тричі, стоя, Марусенька	А чи твою головоньку
Сю річ промовляла,	Наврочили люди?»
Тричі звела дві зірочки	«Ох, не пісні, не уроки -
Й косу розплітала...	Журба мене з'їла!
Далі взяла - коло чарів	3 вечорниць ідучи,
Перстень положила,	На дорозі із сим перснем
Та й побігла додомоньку -	Узличок налучив!
Щоб мати не била.	Я узличок, розв` язавши,
«Ой бачиться - наплачеться -	На шляху покинув;
Самі сльози ллються:	Перстень взяв собі на палець
Від милого сватів нема,	І з тої години
Від нелюба шлються!»	Світ немилий, ніч безсонна,
Так темненькими ночами	в'яну - як билина!...»
Маруся співала,